ДахаБраха

Нещодавно «Химера» стала свідком такого єднання. На якийсь час публіка, що прийшла на «ДахуБраху», перетворилася на вибухову енергію співу, руху, ритму, на всезагальне шаленство. І все це – під або дуже веселу, або дуже сумну музику, але завжди страшенно чуттєву та емоційну.

Індійські табла, український бугай, віолончель, мара каси, «трешьотки», гуцульське бухало, рубель, палички, малазійський гонг, глиняні свистульки, окарина, індійська тампура. А ще діджеріду, буддійський гогн і дитячі гармошки. І, звичайно, дивовижні переливи голосів. Практично всі екзотичні інструменти з різних країн привозять музикантам їхнеі друзі. А починалося все з прослуховування великої кількості музики – етнічної арабської, африканської, латиноамериканської, австралійської, японської. Другим етапом були спроби відтворення цієї музики на слух. І завершувався цей процес творення компонуванням з українськими традиційними мотивами. Протягом чотирьох років любові до перетворення різних етносів учасники «ДахиБрахи» відвідували майстер-класи на етнічних фестивалях, вчилися самотужки. Проте найважливішим моментом у цій музиці є те, що на екзотичних інструментах грається по-українськи.

Ніна Гаренецька, Ірина Коваленко, Олександра Гарбузова, Олена Цибульська, Марко Галаневич і в одязі витворюють дуже переконливу космополітичну сув’язь. Тут теж присутні фрагменти різних культур. У цьому і полягає творчість «ДахиБрахи» - поєднувати й перетворювати інші культури на українську. Причому, чим більше інструментів буде задіяно, тим багатше буде представлена власна культура. Не дивно, що «ДасіБрасі» закидають відсутність української автентичності. Мовляв, в українців таких інструментів не було. Намагання підлаштувати творчість такого колоритного угруповання під сякі-такі стандарти, звичайно, є смішними. Адже «ДахаБраха» творить не що інше, як нове сприйняття української культури, урізноманітнюючи можливості її проявів.

Об’їздивши з концертами Україну, Росію, Польщу, Угорщину, Німеччину, «ДахаБраха» зуміла «підірвати» всіх. Марко Галаневич розповідає, що вони дещо упереджено поставились до німців, які відомі своїм снобізмом. Проте з перших барабанних ритмів «ДахиБрахи» зрозуміло, що помилялися, - німці шаліли. На одному з німецьких фестивалів, який закривала «ДахаБраха», п’ять тисяч людей віддавались екзотичним ритмам на тлі полум’я. Ціле дерев’яне містечко було зроблене для того, щоб на закритті фестивалю спалити його під музику наших земляків. Переконання, що «ДахаБраха» - виключно шешорівський фест-формат, помилкове. «Джаз-Коктебель», «Two days, Two nights» (фестиваль сучасної академічної музики в Одесі) – музиканти впевнено беруть участь і в абсолютно далеких від свого формату фестивалях.

Поєднувати музичну і театральну творчість учасникам «ДахиБрахи» вдається досконало. Театр і музика творять нероздільну єдність, адже у кожному виступі присутній момент театральний так само, як у кожній виставі театру «ДАХ» - їхня музика. Власне, у театрі «ДАХ» і почалася «ДахаБраха». Нещодавно ДАХ поставив у Лондоні десять вистав за Шекспіром. Після їхньої інтерпретації «Макбета» англійські газети писали, що англійці ніколи не сподівались, що приїдуть якісь українці і покажуть їхнього «Макбета» настільки іншим, досі не баченим.

Тетяна Єрушевич

Галицький кореспондент. 24 січня 2008р.