Україна – це країна, що дезорієнтована географічно, держава - політично, а етнос - культурно. Народницька ідея типу “Хто ми є, якого роду/племені діти?” - відгонить недоречним пафосом і сентиментальністю, постмодерні розвінчання національних кумирів просякнуті уразливою іронією і цинізмом. І те, і інше - безпорадні тактики, бо без духовного зерна будь-яка стратегія безплідна. В Україні бракує сакральної ідеї, ідеї об’єднавчої. Проте сакральна ідея полягає не в реставрації традиційних форм побутування і мислення народу, а насамперед - у створенні нового міфу про самих себе. І цей процес самотворення, як і будь-який містеріальний акт, йде через руйнацію віджилого уявлення, а саме - уявлення українців про себе як провінційну націю, залежну, упосліджену, пасивну.