Чи не сила божевілля, а чи не трагічний фатум, невідворотність якого, можливо, вже відчував Лір, розділяючи й роздираючи своє королівство і душу, не в змозі відректися від даного ним слова, керували ним, назавжди залишивши невитравний відбиток самотності на цьому змученому серці?
 
Чи немає деяких збігів у долі шекспірівського королівства і сьогоднішніх реаліях життя нашої країни?
 
Постаючи із тиші нескінченності, вистава живе якимись незвичайно глибокими й енергетично сильними духовними матеріями, від злиття із якими актор помирає, а його маска надприродним чином оживає в іншій істоті. Серед цієї атмосфери вічності не знайдеться місця для суєти чи навіть для звичного плину часу. Надлюдські імпульси відчуваються і в безвиході відчаю Ліра, і в невеселому танку його блазня, і в смертельному поєдинку за владу, і в споконвічній мудрості Землі. Нагадуючи водночас деякими своїми рисами елементи японського театру масок і храмового мистецтва Сходу, постановка є унікальним театральним експериментом у сфері terraincognita.